«Рекомендації батькам щодо взаємодії з дитиною»

«Рекомендації батькам щодо взаємодії з дитиною»

  Почнемо з того, що відмовимося розглядати дитину як об'єкт виховання.

   Дитина — це особистість. Вона має право на любов і повагу до себе — такої, якою вона є. Поводитеия з всю треба дбайливо, щоб вона розвипадася в згоді з самою собою. Для цього потрібно передусім, щоб батьки зробили зупинку в своїй життєвій гонитві за манівцями (грошима, кар'єрою, успіхами) і спробували побачити свою ди­тину та все прекрасне в ній.

• У дитині приховано безліч можливостей і талантів. Для того щоб ввввляти себе, втілювати свої можливоті життя,  їй потрібні визнання та підтримка близьких. Віра батьків в обдарованість дитини допомагає їй повірити в  себе і виявити здібності.

• Дитинна має бути упевненою в батьківській лю­бові незалежно від своїх сьогоднішніх успіхів і досягнень.

• Формула  істинного батьківського прийняття — це не «люблю, тому, що ти хороший», а «люблю, тому, що ти є, люблю такого, який є».

• Спілкуватися з дитиною необхідно на рівних, не принижуючи її гідності, не підвищуючи голосу, не ставлячи її в залежність від вашого стану чи на­строю.

• Виробіть для себе правило не оцінювати негативно особистість дитини, а піддавати критиці тільки неправильно здійснену дію або непродуманий вчи­нок. Наприклад, замість «Ти дуже жадібний хлоп­чик» можна сказати «Мені шкода, що ти не поділився із сестрою іграшками».

• У спілкуванні з дитиною бажано використовува­ти не узагальнення: «Ти вічно кидаєш рюкзак де попало, а ситуативні зауваження: «Сьогодні твій рюкзак лежить не на місці». Постійна мова формує образ — «Я» дитини. Краще в постійній формі оцінювати чесноти її особистості, а в тимчасовій — негативні.

• Не порівнюйте  дитину з іншими дітьми. Більшість дітей хворобливо. діпх хворобвиво ставиться як до негативних порівнянь, так і до схвалення дій інших дітей, сприймаючи те як нелюбов до себе. Краще порівнювати поведінку дитини з поведінкою вчора, акцентуючи увагу на позитивних моментах.

• Намагайтеся частіше ставити дитину в ситуації, коли вона самостійно робить вибір, довіряйте робити те, що вона може зробити сама. Створюйте сприятливі умови для дитини, щоб вона сама могла домогтись успіху. Це привчає дитину до самостійності, формує віру в себе. Якщо ви використали більшість методів впливу на дитину, а її негативна поведінка повторюється, реа­гуйте на це нейтрально та неемоційно, уникайте конф­лікту з дитиною. Необхідно пам'ятати, що нерідко ди­тина свідомо припускається поганих вчинків з єдиною метою — домогтись уваги дорослої людини. У цій си­туації дайте відчути, що більш ефективний спосіб при­вернути до себе вашу увагу — це добре поводитись.

• Зверніть увагу на те, які норми і цінності ви пе­редаєте дитині своєю поведінкою, який приклад став­лення до людей, до життя ви їй показуєте.

Який спосіб взаємодії з дитиною ви оберете — справа вашого смаку, характеру, освіти, але головне — питайте себе частіше: «Якою я хочу бачити свою дитину в майбутньому? Що я можу зробити для того, щоб вона росла в гармонії з собою?»

Шляхи досягнення мети можуть бути різними, але в результаті процесу взаємоспілкуваиня з батька­ми кожній дитині необхідно отримати самостійність і свободу думки, набути любов до світу і бажання його пізнавати.

Золоті правила виховання в сім’ї

1. Повага до індивідуальності дитини (врахування бажань, інтересів, потреб), її самостійності, допомога у пошуку шляхів виходу зі складних ситуацій;

2. Формування системи цінностей та збереження в сім'ї емоційного комфорту;

3. Підвищення психологічної освіти батьків, набуття знань, урахування індивідуальних та вікових особливостей дитини;

4. Забезпечення тісного взаємозв'язку і взаємодії зі школою та іншими дитячими колективами. Лише дружні, відкриті стосунки дитини з батьками, взаємодопомога, турбота та увага забезпечать добрі відносини в сім'ї, бажаний результат виховання.

Десять заповідей батькам

1. Не навчайте тому, у чому ви самі не обізнані. Щоб правильно виховувати, треба знати вікові та індивідуальні особливості дитини.

2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе.

3. Довіряйте дитині. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.

4. Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина повинна бути впевнена в своїх силах, тоді з неї виросте відповідальна особистість.

5. Будьте терплячими. Ваша нетерплячість — ознака слабкості, показ вашої невпевненості в собі.

6. Будьте послідовними у своїх вимогах, але пам'ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов'язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідовністю.

7. Вчіть дитину самостійно приймати рішення і відповідати за них.

8. Замініть форму вимоги «Роби, якщо я наказав!» на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це корисно для тебе і твоїх близьких».

9. Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви невдоволені, а й про те, що вас радує. Не порівнюйте її з сусідською дитиною, однокласниками, друзями. Порівнюйте, якою вона була вчора і якою є сьогодні. Це допоможе вам швидше набути батьківської мудрості.

10. Ніколи не кажіть, що у вас немає часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.

Завжди пам'ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля.

Тож давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами педагогіки, психології, права, якщо насправді любимо їх і бажаємо їм щастя.

Не викликає сумніву, що правильно встановленими, цілими, міцними, безпечними сходами можна кого завгодно вивести на будь-яку висоту.

«Сходинки розуміння, або як краще любити свою дитину»

       1. Значення батьків у розвитку особистості ди­тини переоцінити неможливо. Батьки складають перше оточення дитини, в якому вона здобуває важ­ливий життєвий досвід, знання про себе і про світ. З батьківської подачі діти засвоюють поняття про До­бро і Зло. Під впливом батьків формується основна структура особистості — система уявлень і ставлень до «Я» (себе), до людей, до світу, яка багато в чому визначає характер і поведінку людини.

Ставлення матері до своєї дитини, ще до її появи на світ, може вплинути на майбутній розвиток особис­тості. Коли дитина перебуває в утробі матері, між нею і мамою існує не тільки фізіологічний, а й психологіч­ний зв'язок. Вона відчуває стани та ставлення матері, особливо ті, що пов'язані з нею: хоче вона її чи ні, лю­бить чи ні. Вона відчуває також настрій мами: радість, страх, тривогу тощо. Багато з того, що дитина відчуває у внутрішньоутробному стані, відображається на її розвитку. Зрозуміло, що дитина, яку хотіли і любили ще до появи на світ, поводитиметься інакше, ніж та, на яку не звертали уваги і якій уже тоді доводилося захи­щатися від негативного впливу батьків і оточення.

Дитина народжується беззахисною, безпорадною і залежною. У неї немає ні здатності керувати собою, ні стійкості і сили зустріти життя. Єдиним орієнти­ром, необхідним для формування образу самої себе і навколишнього світу, є ставлення до неї близьких, їхні реакції на неї. Вона приймає все, що адресує їй світ — чи то усмішка, ласкаве слово, чи незадоволений погляд, докір. Оскільки маленька людина не має слів для того, щоб оформити свої переживання. Її ре­акції на ставлення близьких виливаються в почуттях. Ці почуття «записуються» в її внутрішньому світі, поповнюють сховище даних про себе і про світ. Пере­живання перших років життя накладають відбиток на все подальше життя людини.

       2. Якщо спілкування з батьками має позитивний емоційний фон, дитину люблять безумовно, приймають з усіма її «плюсами» і «мінусами», вона знає і відчуває це навіть тоді, коли батьки виказують невдо волення її поведінкою чи карають. У неї закладаєтьсі почуття цінності свого «Я», упевненості в собі. Доб­розичливий до неї світ вона сприймає як безпечне і стабільне місце, а людей як надійних і дбайливих, з'являється почуття довіри до оточення. Упевненість і довіра допомагають малюкові виявляти себе, .ста­вати самим собою. Ставши дорослою, така дитина любитиме себе та інших, житиме в злагоді з собою і світом.                             -

Однак батьки можуть бути емоційно холодними, відчуженими, незрілими, ве здатними на любов або такими, що не надають їй значення. Відчуження й бай­дужість батьків породжують у дитини відчуття нікчем­ності, непотрібності, меншовартості. На основі цих переживань розвивається банальна тривога — почуття безпорадності й самотності в світі, який уявляється во­рожим. Це почуття порушує правильне уявлення ди­тини про себе, закладає основу комплексу неповноцін­ності. У майбутньому вона, найімовірніше, виявляти­ме або агресію, ворожість, авторитарність у ставленні до оточення, або плаксивість, залежність, нерішучість, відчуженість, закритість від людей.

Є сім'ї, в яких батьки буквально «загодовують» дитину любов'ю, оточують надмірною опікою, ша­нуванням, захопленням, виконують найменші прим­хи. Приймаючи безмежну любов і відчуваючи свою надцінність незалежно від своїх реальних: якостей, дитина стає себелюбною, егоїстичною, вимогливою до інших, але не до себе. Виростаючи, вона виявляє «власницький» характер: інші повинні належати тільки ЇЙ, задовольняти тільки ЇЇ потреби, так само, як раніше це робили батьки.

      3. У психології існує таке поняття як умовна лю­бов, за якої дитина отримує ніжність і ласку як на­городу тоді, коли батьки нею задоволені. Дитину люблять «за щось», приймають тільки тоді, коли вона поводиться відповідно до вимог і очікувань батьків, коли слухняна і подає надії на успішне майбутнє. За таких умов дитина стикається з тим, що батьки ці­нують одні й відкидають інші прояви її особистості. Одним з несприятливих наслідків такого ставлення є установка: «Любов потрібно заслужити покірною по­ведінкою», яка в дорослої людини виявиться рисами конформності, залежності від інших, надмірною пос­тупливістю. Така дитина пригнічує свою індивіду­альність заради отримання визнання й любові інших людей, боїться сказати «ні», дозволяє іншим «експлу­атувати» себе, оскільки вважає, що любити її можна лише за щось. Наприклад, за чуйність, за гарні оцінки чи за перемогу на спортивних змаганнях. Згодом у неї розвивається високий рівень тривожності через пос­тійне прагнення догодити дорослим і «заслужити» їхню любов. Це разом із неможливістю відповідати часто завищеним вимогам дорослих формує комплекс неповноцінності, вразливість до зовнішніх впливів і, врешті-решт, життєву неуспішність.  Отже, для досягнення позитивних результатів у вихованні батьки мають прагнути:

• пізнати свою дитину через увагу до неї, через зацікавлене емоційне спілкування з нею;

• полюбити її безумовною любов'ю, просто за те, що вона є, й не боятися виказувати свою любов;

• прагнути зрозуміти свою дитину, її потреби і проблеми, частіше розпитуючи про справи і споді­вання;

• підтримувати ініціативи, допомагати дитині до­лати перешкоди на шляху її життєвої самореалізащї й розвитку.